Чому обмін в’язнів відбувся в Туреччині і як він позначиться на відносинах росії та США – прокоментувала Марія Золкіна

Масштабний обмін в'язнів між Росією і країнами Заходу уже називають одним із найбільших після закінчення холодної війни. Чому саме Анкара стала майданчиком для цього великого обміну і  як цей обмін може позначитися на відносинах росії та Сполучених Штатів,   Марія Золкіна, голова напряму «Регіональна безпека і дослідження конфліктів»  Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, дослідниця Лондонської школи економіки, розповіла (з 6:25 хв.) в інтерв’ю ВВС.

Вона зазначила, що Туреччина насамперед сама хотіла відігравати роль посередника в переговорах між росією і Заходом. Їй це вдавалося робити ще в 2022 році в рамках так званої «зернової угоди». Проте відтоді роль Туреччини як посередника у пошуку «спільних знаменників» різко зменшилася, тож повторний вихід на арену як певний медіатор був фактично шансом для Анкари.

 «Для таких делікатних дипломатичних речей потрібні країни, які будуть прийнятні  для обох сторін. Для західних країн Туреччина є їхнім партнером як член НАТО і партнер Сполучених Штатів в регіоні. Для росії Туреччина є партнером, зважаючи на її економічну зацікавленість підтримувати зв'язки з РФ навіть після 2022 року. Тому це був достатньо логічний для всіх компроміс», – пояснила Марія Золкіна.

Аналітикиня припустила, що роль Ердогана в майбутньому може зростати стосовно точкових домовленостей. Але  Туреччина – не єдина країна, яка активно намагається бути посередником між росією та Україною.  

«Оскільки сьогодні неможлива велика політична угода, яка б повністю завершила війну, то ставка робиться на   окремі домовленості. Наприклад, Катар займається питанням повернення дітей з російської федерації, Туреччина займалася «зерновою угодою», Китай намагається просувати свою роль посередника у досягненні «режиму тиші», який для Китаю є більш важливим, ніж повноцінне врегулювання російсько-українського конфлікту», – констатувала Марія Золкіна.

А ось для Туреччини, на її думку, бути посередником важливіше тому, що, по-перше, вона перебуває на перехресті між східним і західним світом, а по-друге, Ердоган особисто просуває ідею регіонального лідерства і регіонального врегулювання конфліктів протягом усіх років свого правління.

«Туреччина вважає, що все, що відбувається в Чорноморському регіоні, має вирішуватися країнами Чорноморського регіону з мінімально можливим залученням інших гравців з інших регіонів світу. Тому Туреччина критично зацікавлена в тому, щоб нехай навіть точково-тактично, але її роль саме в певних домовленостях у рамках російсько-українського конфлікту або в рамках протистояння росії і Заходу була помітною. Адже  так Туреччина утверджується як лідер у Чорноморському регіоні», – пояснила Марія Золкіна.

Попри те, що цей обмін справді є знаковим, Марія Золіна не вважає, що він матиме суттєвий вплив на відносини між росією та Сполученими Штатами. Сполучені Штати часто в своїй історії, і навіть в останні роки, йшли на подібні обміни з країнами, з якими мають гостре протистояння. Один із прикладів – визволення американських  громадян з іранської в’язниці. Крім того, між самою росією і Сполученими Штатами вже відбувалися менш масштабні обміни. Тому останнього обміну не варто переоцінювати, радить дослідниця. Тим більше, що він був взаємовигідним.

«Це питання вигідне обом сторонам, але йдеться не про потепління відносин між сторонами, а радше про раціональний інтерес. З одного боку, для Сполучених Штатів  і  низки інших країн було важливо витягти і своїх громадян, і навіть деяких осіб з подвійним громадянством, як  наприклад, російський опозиціонер Кара-Мурза, який має і  громадянство Великої Британії, і  громадянство російської федерації, бо вони є символами надії на демократичне майбутнє росії. Але у росіян були не менш серйозні мотиви. Для них було принципово важливо звільнити своїх агентів і шпигунів, які опинилися  в  ув'язненні за кордоном», – підсумувала Марія Золкіна.