Марія Золкіна

Голова напряму "Регіональна безпека та дослідження конфліктів", дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук 

Аналітика
Перегляди: 278
20 серпня 2024

Про ризики та відповідальність евакуації людей з Курської області – Марія Золкіна

Оригінал статті – NV

Є два мотиви, які рухають тему можливої евакуації громадян РФ з Курської області

Одним із неочікуваних миттєвих наслідків успішного курського бліцкригу стала гаряча дискусія всередині України про можливу потребу в евакуації цивільного російського населення на територію України. Так, Україна дійсно має, згідно з міжнародним гуманітарним правом, нести відповідальність за цивільне населення на територіях, які вона контролює. А це, серед іншого, передбачає і можливість евакуації. Втім одразу постає питання: чи можна залишатися відповідальною стороною конфлікту, не створивши при цьому ризиків для власних громад, і без того змучених війною?

Евакуація в умовах міжнародного збройного конфлікту означає, що першопричиною переміщення населення є воєнна ситуація, бойові дії і небезпека, яку ті створюють для цивільних. Проте це не означає, що така евакуація є невідворотною і автоматичною дією держави на територіях, які вона тимчасово контролює.

Більше того, така «воєнна» евакуація як у випадку із Курською областю, має бути жорстко обмежена певними правилами. Нижче — трохи детальніше про ці правила і коментарі, як це має відобразитися на політиці України.

1. Евакуація має бути тимчасовою, а повернення цих людей додому має відбуватися за першої нагоди (що саме по собі створює широке поле для рішень).

Ця тимчасовість апріорі означає, що місце перебування і реєстрація евакуйованих можуть бути чітко, якщо не жорстко, регламентовані і навіть обмежені. Ці люди не набувають автоматично жодних стандартних дозволів на проживання в Україні. А допомога їм не мусить перевищувати гуманітарного мінімуму.

На території України безпечних зон, за визначенням, немає

2. Евакуація можлива, якщо це потрібно для безпеки цивільних. В той же час є інше правило — населення не може бути евакуйоване на території, де є ризик війни і бойових дій.

На території України безпечних зон, враховуючи повітряні тривоги і щоденні атаки дронів і ракет, за визначенням немає. Тому цей начебто «імператив» про евакуацію у випадку з Україною суперечить самому факту перебування України під постійними атаками Росії. Немає жодного механізму, який би визначив, що рівень небезпеки в Курській області є чи буде вищим за рівень ризиків чи небезпеки в будь-якій з областей України, яка щоденно вкривається червоним кольором повітряних тривог. До того ж, українська сторона несе відповідальність за доступ населення до мінімальних засобів для життєдіяльності, однак в разі повітряних бомбардувань, якими Росія цілком ймовірно спробує знищити власний регіон, ймовірні цивільні жертви і руйнування будуть відповідальністю Росії.

Таким чином, можливості для уникнення цієї евакуації в України є, і вони випливають із суперечностей у самому зведенні норм, які цю евакуацію і передбачають, а також з того, що Україна сама є жертвою агресії і не є безпечною територією. Одначе, є два мотиви, які, судячи з усього, в принципі рухають тему можливої евакуації громадян РФ з Курської області:

1. Політичний мотив: показати, що українська сторона умовно «не Росія» і діє в межах правового поля. Це потрібно, зокрема, для збереження підтримки України і уникнення урівняння агресора і жертви внаслідок курської операції.

2. Управлінсько-логістичний: доставляти їжу, воду й іншу допомогу в тривалій перспективі може бути (не факт) легше, якщо це буде не на російський території, а на українській.

При цьому другий аргумент має вигляд незрівнянно слабший, ніж перший, політичний.

Розмірковуючи про можливу евакуацію, не можна не враховувати загальні плани військово-політичного керівництва України щодо курської операції. Немає сенсу організувати евакуацію, якщо умовно через три тижні українські війська заплановано чи вимушено залишать територію Курської області.

І насамкінець — про найчутливіше: реакцію українського суспільства і, особливо, реакцію мешканців тих громад, куди потенційно могли б евакуювати росіян. Міжнародне гуманітарне право і приписи ООН справді мотивують евакуацію з небезпечних районів. Однак у цих приписах величезний акцент на тому, аби це відбувалося в тісному робочому діалозі з потенційними приймаючими громадами. Саме для того, аби не викликати соціальний конфлікт між постійними мешканцями і новоприбулими.

Що ж до публічної комунікації на цю тему з боку державної влади в Україні, то варто було б змістити фокус — на роль і потребу в залученні міжнародних гуманітарних організацій, як-то Міжнародного Комітету Червоного Хреста (ймовірно, досвід збереження ними свого офісу в Росії мав би наразі виправдати себе) чи відповідних агенцій ООН. Так, формально останньою в цій ланці все рівно буде Україна як держава, але чим більше Київ зосередиться на предметному аналізі ризиків і підготовці разом з профільними міжнародними організаціями, тим менше претензій буде до самої України навіть в разі неспроможності цю евакуацію забезпечити.

Одним словом, плани з евакуації в жодному разі не мають бути «сліпими», а закидання гачків для такої дискусії — бездумним і необережним. Ці плани мають чітко відповідати на низку питань. Куди саме? Як забезпечити (і чи це можливо) локалізоване перебування населення саме там? Які сценарії саме воєнних дій: триматися і закріплюватися в регіоні чи бути готовими залишити його у короткостроковій перспективі (наприклад, після ймовірних переговорів восени і спроб точкових ситуативних домовленостей)? Ну і ризики для місцевих громад треба зважувати чи не більше за бажання виглядати відповідальною стороною, яка, за сумнозвісним для України формулюванням, «здійснює ефективний контроль» над частиною Курської області.

Останні новини з категорії Аналітика

Чинники впливу на схильність до патерналізму серед українського населення

Що найбільше впливає на патерналістичні настрої українців, на основі даних громадської думки дослідив магістр соціології Ярослав Резнік
17 вересня 2024

«Не пустимо Україну в ЄС». Нова диверсія Путіна у виконанні Угорщини і… Молдови?

Подробиці чергової російської диверсії у виконанні угорського міністра на території Молдови – у статті Маріанни Присяжнюк для «Главкома»
10 вересня 2024

Аналіз законопроєктів №10249, №10177, №5344-д, №10439

Висновки та рекомендації, подані у звіті, ґрунтуються на серії експертних інтерв’ю та репрезентативному опитуванні громадської думки.
10 вересня 2024

Румунія прийде – порядок наведе. Навіщо Бухарест купує молдовський порт на кордоні з Україною

Маріанна Присяжнюк пояснює, чому наміри Бухареста придбати «Міжнародний вільний порт» Молдови, розташований у прикордонні України, Молдови,...
9 вересня 2024