Марія Золкіна. Суспільні настрої щодо конфлікту на Донбасі: ключові тенденції 2014-2018 рр.

На міжнародному воркшопі  «Зміцнення державної та суспільної стійкості в регіоні Європейського сусідства», організованому Українським інститутом кризового менеджменту та розв’язання конфліктів у партнерстві з Бірмінгемським університетом (Велика Британія), політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» Марія Золкіна представила аналітичній спільноті комплексний погляд на картину суспільних настроїв щодо конфлікту на Донбасі та виокремила такі ключові тенденції, що сформувалися в період 2014-2018 рр.:

 - Запит на мирне врегулювання стабільний від 2015 р., втім домінує орієнтація на вибірковий підхід до пропонованих компромісів. Незалежно від рівня інтенсивності конфлікту, більшість бачить можливим погоджуватися заради врегулювання конфлікту лише на деякі компроміси, відкидаючи при цьому ідею миру за всяку ціну.

- З усіх можливих «рецептів» врегулювання найбільш підтримуваними залишаються два: здійснення міжнародного тиску на Росію та повноцінне відновлення нормального життя на підконтрольних Україні територіях Донбасу. Так, міжнародний та внутрішній компоненти формули врегулювання постають як нерозривно пов’язані між собою, а відсутність прогресу у вирішення проблеми з окупацією територій не означає нівелювання важливості державної політики з відновлення підконтрольного уряду Донбасу.

 - Довіра та очікування від міжнародних інструментів, покликаних сприяти завершенню конфлікту, істотно вища за «внутрішні» кроки, що передбачають рішення та заходи зі сфери відповідальності України. Більше того, саме міжнародні інструменти об’єднують різні макрорегіони в їхній позитивний оцінці перспектив цих інструментів. Так, ідея з тимчасовою міжнародною адміністрацією під егідою ООН і для підтримки певної peace-keeping or peace-building mission вважається такою, що позитивно вплине на розв’язання конфлікту (60% населення), причому така оцінка превалює в усіх макрорегіонах: від Заходу до Донбасу. Така ситуація, очевидно, пов’язана з відсутністю прогресу у спробах застосувати інші інструменти, а також категоричним несприйняттям «внутрішніх» (тобто, тих, які має реалізувати Україна) болісних кроків, що стабільно пропонувалися в рамках виконання Мінських домовленостей: від внесення змін до української Конституції – до проведення виборів без дотримання необхідних умов їх відповідності міжнародним виборчим стандартам та відновлення контролю України за російсько-українським кордоном.

 - За роки війни попри очевидний розрив в інформаційному та політичному ландшафті життя в Україні та на окупованих територіях, в українських громадян не сформувалося ворожого ставлення до пересічних людей, що живуть у самопроголошених республіках. Навіть більше – населення демонструє готовність до більш відкритої соціальної та гуманітарної політики, спрямованої на збереження чи збереження зв’язків зі звичайними людьми з окупованих районів.

 - Попри високий рівень уваги до теми конфлікту у населення не сформувалося чіткого сценарію реінтеграції тимчасово окупованих територій. Наприклад, 77% готові були б підтримати такий статус наразі непідконтрольних територій, який не відрізнявся би від статусу інших областей України в рамках реформи децентралізації. І в той же час 73% готові до протилежного варіанту: обмежити адміністративно-політичні повноваження цих території в рамках їхньої реінтеграції, допоки ситуація там не нормалізується. Відтак, така ситуація містить як ризики – те, що певні актори намагатимуться зіграти на цьому і пропонуватимуть завуальовані небезпечні сценарії реінтеграції, так і позитивні сигнали – те, що суспільство однозначно не визначилося, дає простір для маневрів у рамках дипломатичних перемовин та пошуку формули як самої реінтеграції, так і постконфліктного врегулювання.