Як правильно Україні будувати відносини із Великою Британією — Марія Золкіна

Оригінал —  Facebook-стрінка Марії Золкіної.
З дозволу авторки текст опубліковано на NV

Переконана, що в усій Західній Європі Велика Британія лишається найбільш перспективним партнером

Поки всі обговорюють американське турне Володимира Зеленського, я скажу декілька слів про так само важливу подію останнього тижня у Великій Британії — з'їзд беззаперечних переможців останніх виборів, Лейбористської партії. Масштабна подія з понад 20 тисяч учасників, що тривала кілька днів. Сама лише програмна промова Кіра Стармера тривала близько 2-х годин, торкаючись усіх ключових аспектів публічної політики.

Кілька порад і висновків:

1. Україні варто формувати злагоджену як одну команду делегацію парламентарів на такі події. Українських депутатів не бракувало, але найкращим підходом є, коли всі парламентарі їдуть із спільним порядком денним і «полюють» за потрібними міністрами і політиками, відповідно до своєї сфери відповідальності і публічної політики, зокрема;

2. Необхідність підтримки України у лейбористів питань не викликає. Дебати всередині партії хіба що щодо того, як саме цю підтримку надавати: зберігаючи статус-кво (який вже не зовсім відповідає очікуванням і потребам України, якщо дивитися з нашої перспективи) чи більш яструбиний підхід. В цій ситуації критично важливо комунікувати з правильними людьми, маючи в запасі конкретні меседжі для кожного з них, виходячи з того, до якого умовного табору вони належать.

Сміливість бритів досі на значно вищому рівні, ніж решти Європи

3. Зв’язок між внутрішньою політикою і зовнішньою має місце і у Великій Британії. Це особливо дається взнаки після виборів, на яких лейбористи обіцяли багато проблем розв’язати на рівні внутрішньому, але тепер мають пояснювати і шукати гроші на одночасне вирішення і внутрішніх, і зовнішніх проблем.

4. Неоціненним ресурсом у Британії є підтримка — емоційна не в останню чергу — суспільства і самих політиків, які щиро вважають перемогу України необхідною і для безпеки в Європі, і для безпеки самої країни. Щоправда, на рівні політиків, як я вже писала, ця підтримка не обов’язково означає формулу перемоги винятково в тому самому вигляді, як в українському прочитанні. Тут теж є табір за замороження лінії розмежування, спроби певних (не всеосяжних) переговорів з РФ по окремих питаннях. Але сміливість бритів досі на значно вищому рівні, ніж решти Європи. Хоча й залежність (символічно-політична) від певних рішень у Вашингтоні — теж має місце. Історія з обережністю щодо ідеї майбутнього можливого розміщення контингенту партнерів в Україні і більш нагальна проблема з дозволом бити по Росії — дуже наочні. Але переконана, в усій Західній Європі Великобританія залишається найбільш перспективним партнером. Добре було б «зав'язати» разом Центральну Європу, Україну і Британію в цьому плані.

5. Посол України у Великій Британії генерал Валерій Залужний теж потужно виступив із закликом, який від нього точно почули більш чітко і сприйняли більш гостро, ніж від політиків: Україні конче потрібно надати дозвіл бити по Росії далекобійними ракетами західного виробництва. Це було хорошим меседжем для чинної правлячої еліти Великої Британії, особливо на тлі зустрічі лідерів в ООН і виступу там Кіра Стармера, зокрема.

6. У Британії попри хороші міжурядові зв’язки, чи не найбільш активним для цього «містка» все одно залишаються неурядові ініціативи. Так, зокрема CEO Club Ukraine в Лондоні організував потужний двосторонній захід у межах Лейбористської конференції і більш неформальний, але так само потужний за змістом прийом. Бізнес, аналітика, особисті зв’язки — ось що точно влучає в «яблучко», коли йдеться про традиційну для британців модель спілкування і вибудовування двосторонніх зв’язків. І дає свої результати, а це — найголовніше.