Переговори щодо Донбасу. Чого чекати восени

Аналітика
Перегляди: 4827
1 вересня 2020
Марія Золкіна

Голова напряму "Регіональна безпека та дослідження конфліктів", дослідниця Лондонської школи економіки й політичних наук 

Оригінал статті - на Новом времени

2 вересня відбуватиметься засідання мінської ТКГ. Схоже, процес знову зайшов у глухий кут. Щоправда, з нього є два виходи. Але спершу про те, як переговори складаються зараз

Після небувалого тиску в ТКГ і на рівні Нормандської четвірки Росія вмикає звичну логіку шантажу, а українські переговорники не мають потрапити на той же гачок, що і в 2019 року, коли заради Нормандського саміту Київ задовольняв апетити Росії.

2 вересня відбудеться засідання мінської ТКГ. І, схоже, процес знову у глухому куті. Щоправда, вихід з нього є, навіть два. Але спершу про те, як переговори складаються зараз.

Режим тиші — як «гачок» для президента Зеленського, який справді сфокусований на припиненні війни, як ні на чому іншому. Паралельно — шалений тиск Росії на політичному напрямку: блокування перемовин в ТКГ під приводом невідповідності Постанови ВРУ про вибори Мінським домовленостям, висунення нереалістичних вимог до зустрічі радників нормандської четвірки, зрив (штучний і очікуваний) самої зустрічі через неможливість добитися потрібного результату від України, а інше Росії нецікаво. Тепер — ще тиждень-другий (зокрема, завтра) росіяни гратимуть у звичні ритуальні танці з вимогами переходити до політичної частини — «перемир'я» ж є! Жодної зустрічі лідерів в Берліні, звісно ж, не буде. І не тільки у вересні. Цієї осені — взагалі. Якщо тільки Офіс президента не передумає і не піде «шукати компроміси» з РФ.

Без нових механізмів все буксуватиме

Декілька принципових моментів для загального розуміння картини.

Історія зі зверненням Леоніда Кравчука до Верховної Ради з приводу всім відомої постанови значно ширша і серйозніша, аніж здається на перший погляд. Це було маневром, але цим має і обмежитися. Робити парламент де-факто учасником переговорного процесу, втягувати його у виконання політичних домовленостей в ТКГ — дуже небезпечний і слизький шлях. Так, саме парламент має як мінімум оновити закон про особливий статус, скоріше за все — напрацювати новий закон про амністію чи формально його «переухвалити» (навряд чи Зеленський підпише спадок попередньої влади), ухвалити новий спеціальний закон про вибори в ОРДЛО. Але! Попри всю «статусність» українських представників в ТКГ, вони не мають повноважень доручати українському парламенту діяти у відповідності до Мінських домовленостей. Підтримка цих домовленостей у резолюції Радбезу ООН не робить їх міжнародним договором! Вони були і лишаються передовсім політичною домовленістю. Тому те, що застосували один раз — звернення і консультації з ВРУ — не має перетворитися на систему. Так ми самі себе позбавимо важливої противаги російським «хотєлкам» — саме до незалежності парламенту апелювали і мають апелювати українські перемовники, а не «просити» чи «уповноважувати» його на щось.

Другий момент — це наполегливі спроби Росії відійти від класичного формату «Нормандії», де ключові рішення ухвалюються на рівні лідерів, але аж ніяк не радників. А саме такий кульбіт Росія і прагне провернути: спочатку спуститися на рівень тандему Єрмака-Козака, там погодити принципову «дорожню карту» до миру, а насправді — звузити все до Мінської ТКГ, яка б то мала виконувати. Ну а в Мінській ТКГ всім відомо, хто сидить, окрім Росії, України та ОБСЄ.

Третій «пазлик» це традиційне запитання «Що далі?». Хоч би як хотілося найбільшим прихильникам «миру» в ОП домовитися — не виходитиме. Втягування в переговори про політичні компроміси все одно завершиться «рускім міром». Росія навмисне висуває нереальні вимоги (як у злитому в ЗМІ проекту Комюніке до зустрічі радників), аби отримати саме те, що їй треба. Тоді і ОП — молодці, які начебто домоглися поступок від РФ, і Москва — миротворець: пішла назустріч. Тому тут — принципово і жорстко — ні. Фокін, звичайно, з його ідеями — не самостійна ластівка. Навіть якщо він сам думає, що йому просто дали карт-бланш на висловлення будь-чого. Ні, такі речі завжди тестуються, а за несанкціонований «вкид» першого заступника глави делегації його б швидко поставили на місце. Тому його пропозиції про «особливий статус» всьому Донбасу — можливо і його власний політичний маразм, але санкціонований точно. Та найбільше тут зачіпає ідея повної амністії - і навіть не тому, що вона сама по собі геть невиправдана, шкідлива і стане початком громадянського конфлікту, а тому, що її «несподівано» озвучують у прив’язці до «дозволу» Україні з боку Росії не змінювати свою Конституцію! А хіба не цю червону лінію — недоторканість Конституції — так наполегливо відстоював Володимир Зеленський? То чого це раптом ми за це маємо Росії віддячити? А якщо не маємо і це самодіяльність Фокіна, то і президент на зазіхання на його ж офіційно проголошені червоні лінії мав би відреагувати відповідно.

І тут, здавалось би, той самий глухий кут, з якого весь цей рік намагався вийти Володимир Зеленський. Втім наразі вихід з нього, як не дивно, точно є. Навіть вибір є.

Перший варіант — де-факто «замороження» ситуації. В разі, коли Росія тільки посилює свій тиск, а прогрес можливий винятково за передчасних політичних поступок з боку України, припинити гру в одні ворота — не найгірший. Щоправда, треба розуміти, що доведеться пожертвувати найбільш серйозним досягненням Володимира Зеленського — умовним режимом тиші. А це, і на фоні місцевих виборів, і взагалі, буде дуже болісною втратою. Втім, як мінімум без виведення російських військ, організованого і верифікованого (не Росією, звичайно) роззброєння жоден «режим тиші» не може бути стартом для «особливого статусу», виборів чи інших політичних поступок.

Другий варіант — ініціатива щодо перегляду Мінських домовленостей. Без нових механізмів все буксуватиме, як є. Втім, і з новими ініціативами — теж буксуватиме, але тоді хоч Росія перестане грати на дипломатичному рівні першу скрипку. Як мінімум, такого перегляду потребує питання кордону і відмови від змін до Конституції. Власне, те, що президент України і так постійно називає залізними вимогами до «умов миру». Міжнародна місія досі не в пріоритеті в Офісі президента. Надто довгим и складним здається цей шлях. Втім, швидко і «очі в очі» теж не вдається, хіба що надвисокою ціною. Росіяни пропонують не стільки реінтеграцію Донбасу, скільки дезінтеграцію України. Пропозиції Козака надто схожі з його планами по федералізації Молдови. А залучення Костянтина Затуліна як його радника по Донбасу тільки доповнює цю схему: Козак — технічний бюрократ-переговорник, відповідальний за загальний політичний концепт «реінтеграції» і ведення переговорів, а Затулін забезпечить ідеологічний супровід «реінтегрованого Донбасу». І «техніку» нинішнього Мінська росіяни цілком освоїли, тому без нових механізмів і «апдейту» Мінських домовленостей шанси отримати прийнятний для України варіант — нульові.

 


Цей матеріал представлено Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва  в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст матеріалу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.

Останні новини з категорії Аналітика

Діти підземелля. Як на Сумщині проходить освітній процес

Головну увагу в підготовці до навчального року на Сумщині приділено безпеці учнів та всіх, хто задіяний у навчальному процесі. Сергій Ханін...
23 вересня 2024

Чинники впливу на схильність до патерналізму серед українського населення

Що найбільше впливає на патерналістичні настрої українців, на основі даних громадської думки дослідив магістр соціології Ярослав Резнік
17 вересня 2024

«Не пустимо Україну в ЄС». Нова диверсія Путіна у виконанні Угорщини і… Молдови?

Подробиці чергової російської диверсії у виконанні угорського міністра на території Молдови – у статті Маріанни Присяжнюк для «Главкома»
10 вересня 2024

Аналіз законопроєктів №10249, №10177, №5344-д, №10439

Висновки та рекомендації, подані у звіті, ґрунтуються на серії експертних інтерв’ю та репрезентативному опитуванні громадської думки.
10 вересня 2024