Вибори, за якими стежила половина Європи – Марія Золкіна та Маріанна Присяжнюк про Угорщину після Орбана: що зміниться, а що залишиться
В Угорщині відбулися парламентські вибори – і це той випадок, коли внутрішня політика однієї країни раптом стає подією загальноєвропейського масштабу. За попередніми результатами підрахунку голосів, лідирує партія «Тиса» опозиційного політика Петера Мадяра, тоді як Віктор Орбан, який роками формував порядок денний не лише в Будапешті, а й у Брюсселі, зазнає поразки.
Втім, ці вибори були не зовсім про Угорщину. Під час кампанії значна частина дискусії точилася довкола України, інша – навколо Європейського Союзу. У цьому сенсі Орбан вивів вибори за межі національного порядку денного – і програв у значно ширшому полі.
Ааналітикині Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Марія ЗОЛКІНА та Маріанна ПРИСЯЖНЮК провели стрім-діалог, присвячений підсумкам електорального голосування на парламентських виборах в Угорщині. Йшлося не лише про зміну влади в одній країні, а й про можливі наслідки для ЄС, сусідів Угорщини та України.
«Нова ера» чи лише новий етап?
Марія ЗОЛКІНА: Маріанно, як ти оцінюєш ці результати? Це справді початок нової ери для Угорщини і регіону, зважаючи, що за цими виборами спостерігали і в Бухаресті, і в Кишиневі, і в Києві, і, мабуть, в усіх столицях Центральної Європи?
Маріанна ПРИСЯЖНЮК: Це точно була топ-тема – за виборами стежили і в сусідніх країнах, і в європейських столицях, і в США, і, безумовно, у Росії. Тобто увага була глобальна. Я б сказала, що це новий етап, не знаю, наскільки нова ера, але для Європейського Союзу – точно переломний момент.
Водночас, попри те, що Україну активно демонізували в цій кампанії, і в соцмережах можна було побачити різні колажі на Зеленського, самі вибори були все ж про Угорщину. Україна була радше інструментом для емоційної мобілізації. Насправді боротьба точилася не між проросійським і проєвропейським курсом, а між двома політичними бульбашками за домінування в угорському націоналістичному полі.
Це не тому, що Мадяр є, скажімо, націоналістичною політичною силою, а тому, що у нього немає іншого вибору, окрім як позиціонувати себе саме так. І багато в чому це спадок системи, яку за 16 років вибудував Орбан: коли громадська думка асоціює партію з режимом і державою. Тому навіть українофобія в кампанії – це радше супутній сюжет, а не її суть, а справжня боротьба розгорталася навколо проугорського, націоналістичного наративу.
Чи зміниться політика, якщо ідеологія схожа?
Марія ЗОЛКІНА: Тут важливо розуміти, що це не була боротьба ідеологій – обидва ключові кандидати представляли правий політичний фланг. Петер Мадяр походить із середовища «Фідесу», добре знає, як функціонує політична «кухня», і загалом поділяє правоконсервативні погляди. Тож якщо в протистоянні між «Фідесом» і «Тисою» відсутній виразний ідеологічний конфлікт, чи можна очікувати змін у порядку денному внутрішньої та зовнішньої політики? Адже є сформовані за 16 років очікування виборців – зокрема щодо «національного інтересу», який часто прикривав співпрацю з Росією або конфлікти з ЄС. І сам Мадяр у багатьох питаннях, наприклад міграційної політики, теж дотримується подібних позицій. Чи обмежуватиме це його дії?
Маріанна ПРИСЯЖНЮК: Тут важливо розділяти. З одного боку, звісно, впливатиме – новий лідер принесе і нове бачення, а очікувана супермонобільшість під керівництвом Петера Мадяра володітиме абсолютною владою і дасть змогу контролювати ключові призначення в системі юстиції та змінювати базові правила, зокрема Конституцію. Тобто всі рішення, які команда влади захоче принести в країну, вона зможе ухвалити в парламенті своїми голосами, без потреби в підтримці опозиції.
Це абсолютна влада, а вона не завжди приводить до тих результатів, які лідери обіцяють на старті. Це важливе застереження, яке варто озвучити.
Марія ЗОЛКІНА: Монобільшість – це, безумовно, вражаючий результат, і мене особливо зацікавило, як саме вона була здобута.
«Тиса» фактично виграла вибори за рахунок мажоритарки: із 106 округів вони взяли 93. Водночас за партійними списками результат був майже рівний – близько 45 місць у «Тиси» проти трохи більше 40 у «Фідес». Тобто на рівні бренду партії Орбан ще тримався – багато в чому завдяки діаспорі. Але на місцях його кандидати масово програвали. І це виглядає як вирок системі: локальні обличчя «Фідес» стали настільки неприйнятними для виборців, що вони просто «посипалися».
Маріанна ПРИСЯЖНЮК: Я тут повністю погоджуюся. Тим більше, що угорська виборча система довгий час вибудовувалася так, щоб давати перевагу партії влади – зокрема через перенарізання округів.
Саме через ці практики ще з середини 2010-х виникали серйозні претензії з боку ЄС щодо недемократичності виборчого процесу. І навіть зараз, за попереднім звітом ОБСЄ, зафіксовано нерівні умови для учасників.
Тобто перемога «Тиси» – це ще й перемога всупереч цим умовам. А отже, вони фактично доклали більше зусиль, ніж потрібно було б у справді рівній системі. І це робить результат ще більш показовим.
Відносини з Брюсселем можуть початися з чистого листа
Маріанна ПРИСЖНЮК: Зараз ми бачимо певну ейфорію – і в Європі, і в Україні – через розгромну поразку Орбана. Але водночас це і вікно можливостей. Угорщина й досі перебуває у складних відносинах з Брюсселем: механізми фінансування були послаблені, а моніторинг посилений. Частину цих заходів частково пом’якшували в обмін на підтримку Орбаном окремих проукраїнських рішень і санкцій проти Росії. Фактично це була взаємна гра поступок: «ти – мені, я – тобі».
Нині відносини з Брюсселем можуть початися з чистого листа. Для Угорщини це шанс повернути імідж надійного партнера. Для Європи це може стати шансом перехопити правопопулістський порядок денний. Попереду ще вибори у Словаччині наступного року, і загалом у регіоні тривають політичні зміни. У цьому контексті трансформації в Угорщині можуть запустити ефект доміно і надалі впливати на баланс сил у Центральній Європі.
До речі, цікаво почути твою думку, як це вплине на Польщу. Петер Мадяр уже анонсував свій перший візит до Варшави – як ти вважаєш, як вони порозуміються, яка «хімія» між ними виникне і яким буде взаємозв’язок із новою владою в Угорщині?
Польща: від токсичності до можливого перезапуску
Марія ЗОЛКІНА: Думаю, що тут можливий перезапуск і певна відлига у відносинах між Варшавою і Будапештом. У 2022 році Віктор Орбан став максимально токсичним не тільки для Західної Європи, а й для своїх традиційних партнерів – партії «Право і справедливість», передусім через співпрацю з Росією.
Нині ситуація інша. У Польщі фактично двовладдя – президент від правого табору і коаліційний уряд на чолі з Дональдом Туском. Я думаю, що тут якраз є шанс на перезапуск, адже у тісніших відносинах із Будапештом зацікавлені як президент, що представляє один політичний фланг, так і уряд, зокрема Дональд Туск, який останнім часом нещадно критикував Віктора Орбана за його дії. Тому тут інтереси правого і лівоцентристського флангів у Польщі можуть збігтися.
Водночас я не думаю, що можлива відлига та порозуміння у відносинах між офіційним Будапештом і Варшавою якось вплинуть на внутрішній політичний спектр у Польщі, адже він справді живе своїм своєрідним життям. Там триває справжня ідеологічна боротьба між лівоцентристами і правими, і особливо – за правого виборця, адже крайні праві сили нарощують підтримку. Я скептично ставлюся до того, що поразка Орбана якось демотивує цей електорат у Польщі.
Російський вплив нікуди не подівся
Марія ЗОЛКІНА: Давай поговоримо про «слона в посудній лавці» – Росію, яка давно відігравала роль подушки безпеки для політики Орбана. Його політика й популярність значною мірою будувалися на дешевих енергоносіях, які були ключовим елементом його кампанії та забезпечувалися співпрацею з Росією. До цього додавалася риторика про те, що Угорщина має керуватися передусім власними національними інтересами, а не зважати на Україну, Брюссель чи когось іншого, і що співпраця з Росією відповідає цим інтересам. На цьому Орбан справді накопичував політичний капітал, але і Росія поставила на ці вибори як в останнє.
Зараз Орбан програв, але Орбан і «Фідес» нікуди не діваються, вони залишаються в політичному житті країни. І постає питання: чи не стане Орбан навіть кориснішим для Росії в опозиції – з розв’язаними руками, зацікавлений у дестабілізації і внутрішніх конфліктах?
Як, на твою думку, виглядатиме російський вплив в Угорщині тепер?
Маріанна ПРИСЯЖНЮК: Російський фактор нікуди не дінеться. Росія працює не з особистістю Орбана, а з інституцією, з цілою системою, яка вибудовувалася 16 років.
Ці зв’язки – це не одна людина, це мережі, команди, інституції. І цей спрут настільки глибоко організований і настільки глибоко проріс в тіло державного апарату, що зміна уряду сама по собі нічого радикально не змінює.
Ми бачимо подібні процеси і в інших країнах. Згадаймо ситуацію в Румунії з тією резонансною перемогою Келіна Джорджеску в першому турі, результати якого згодом скасували. Найпростіше пояснення – назвати його виключно креатурою Росії. Безперечно, російський вплив був відчутним, але сам конфлікт значно глибший: він закладений на глибокому непорозумінні між умовно «старими» і «новими» елітами. Російський вплив часто накладається на внутрішні конфлікти між елітами, і ті, хто опиняється «на задвірках» політичного життя, часто сприймають російський ресурс як шанс повернутися в політику.
Але тут важливо розуміти: скористатися Росією і залишитися в плюсі неможливо – в плюсі завжди залишається Росія.
Що стосується самого Орбана, то для нього зараз ключовим театром дійства буде його проєкт «Патріоти Європи» – нова ініціатива в Європарламенті, де консолідуються євроскептики і праворадикальні сили. До виборів до Європарламенту залишається два роки, і зусилля, ймовірно, будуть спрямовані на консолідацію такого токсичного клубу довкола цієї амбіції. Це фактично єдиний легітимний майданчик, де Орбан може проявитися, включно зі своїми проросійськими друзями. І це може бути небезпечно. Адже Європейський парламент – це не лише про вплив на рішення, а й про зріз громадської думки, масштабні кампанії та тестове поле для нових політиків і партій. У сукупності ці фактори здатні добряче сколихнути Європу.
Якщо ж ці сили об’єднаються – ще на російські гроші, ще й дуже злі й ображені, – то про цей ризик варто думати вже зараз. Це інший бік нинішньої ейфорії: російський вплив нікуди не подівся.
Тобто навіть якщо російський вплив стане менш помітним, це не означає, що він зник. Адже сам Петер Мадяр уже говорив про необхідність переговорів із Путіним щодо енергетики. Тобто йому також доведеться балансувати в умовах, які він успадкував від Орбана.
Тому тут немає простих, чорно-білих відповідей – ні щодо Росії, ні щодо потенційної траєкторії Мадяра, ні щодо потенційної траєкторії Орбана.
Київ і Будапешт: обережна нормалізація відносин замість «відлиги»
Марія ЗОЛКІНА: Окрім ейфорії від поразки Орбана, яка подається і як поразка Росії, є ще одна ейфорія – очікування швидкої відлиги у відносинах між Києвом і Будапештом. Адже останнім часом ці відносини дійшли до стану тотального абсурду – з максимальним рівнем емоційних реакцій та взаємних звинувачень.
Не було секретом, що в Києві було велике очікування, що з приходом до влади Петера Мадяра україно-угорські відносини перезапустяться, настане ера як мінімум певного порозуміння, й Україна отримає нового партнера для діалогу. Тож питання: чи варто бути оптимістами, чи ця ейфорія передчасна?
Маріанна ПРИСЯЖНЮК: Я б навіть не ставила за мету якесь швидке потепління з Угорщиною. Україні зараз важливіші інші речі: розблокування фінансової допомоги, деескалація емоційної наелектризованості, повернення до більш спокійного, робочого формату.
Україні, якої і так було забагато в угорській виборчій кампанії, навпаки, не варто висовуватися із якимись яскравими ініціативами для добросусідства. Це не той час.
Водночас у травні в Бухаресті відбудеться саміт Бухарестської дев'ятки. Це ідеальний привід, ідеальний саміт для першого контакту із новою угорською владою. Але це має бути дуже делікатно: без провокацій, без жорсткої, яскравої дипломатії, на рівні знайомства і встановлення первинного контакту. І тут важливо, що це відбуватиметься в Румунії. Бо Румунія – це, по суті, модель того, як можна вибудовувати відносини з Угорщиною. В них є велика угорська меншина, складна історія, але водночас – інституційні механізми співіснування і взаємодії.
Цьому точно варто повчитися. І загалом – рухатися дуже поступово. Бо багато вже зіпсовано, і зараз головне – не погіршити, а дуже делікатно повертатися в русло нормалізації відносин.
Урок Польщі: зміна влади не означає автоматичного перезапуску
Марія ЗОЛКІНА: Я дуже сподіваюся, що Україна вже зробила висновки зі свого досвіду з Польщею. У 2023 році там змінився уряд, у 2025-му – відбулася жорстка президентська кампанія. І тоді, попри відносно здорові відносини, у Польщі зчитувалося, що Київ має певні симпатії до ліберального табору.
Після зміни влади в Україні було багато очікувань швидкого перезапуску відносин. Але цього не сталося. І це важливий урок: є тяглість проблем, є органіка взаємних відносин, яка не змінюється автоматично зі зміною урядів – навіть якщо вони ідеологічно протилежні.
Тому зараз, думаю, реакція офіційного Києва, можливо, буде частково виваженою на підставі того досвіду, який Україна мала вже з іншим своїм близьким сусідом.
Молдова може опинитися в кращій позиції у відносинах із новою угорською владою, ніж Україна
Марія ЗОЛКІНА: А якщо говорити про Молдову – наскільки для неї ці вибори в Угорщині були важливими?
Маріанна ПРИСЯЖНЮК: Важливими, але опосередковано. Наприклад, якщо згадати енергетичну кризу навколо Придністров’я, то питання поставки російського газу в цей регіон було вирішено за участі Угорщини. Були винайдені механізми поставок російського газу через певні угорсько-дубайські схеми. Цікаво, чи ця архітектура збережеться. Але ще важливіше – інше: як зміниться позиція Європейського Союзу щодо цього регіону. Бо якщо відносини Брюсселя з Будапештом перезапустяться, Угорщина може перестати бути «провайдером» російського впливу в енергетиці.
Тобто тут усе вписано в ширшу систему прийняття рішень європейців щодо Молдови. І ця політика зараз, до речі, починає змінюватися: Кишинів уже представив в Брюсселі своє бачення реінтеграції Придністров’я, аж до ідей міжнародного тимчасового управління.
Ще один важливий момент – Молдова вже має стратегічне партнерство з Угорщиною, започатковане колишнім президентом Додоном. І це працює незалежно від того, хто при владі в Будапешті.
Тому парадоксально, але Молдова може опинитися в кращій позиції у відносинах із новою угорською владою, ніж Україна. У неї є і рамка співпраці, і конкретні теми для наповнення цих відносин.
І знову ж таки – тут немає чорно-білої картини. Навіть проросійські гравці в Молдові, які є слугами Путіна, іноді створюють інфраструктуру відносин, яка потім працює вже в іншому політичному контексті.
Марія ЗОЛКІНА: І це, до речі, відкриває для України певну можливість. Якщо в нас немає готової архітектури перезапуску відносин із Будапештом, то ми можемо діяти через партнерів – Бухарест і Кишинів.
Тобто використати ширший регіональний інтерес до повернення Угорщини в конструктивні європейські та безпекові формати – зокрема, до тієї ж Бухарестської дев’ятки.
Без ілюзій відлиги, але з шансом на розмову, якої давно не було
Марія ЗОЛКІНА: Якщо ж підсумувати, то наш оптимізм значно стриманіший, ніж загалом в українських медіа. Ми не очікуємо автоматичної відлиги у відносинах між Києвом і Будапештом, але сподіваємося на зниження градуса напруги – і це вже відкриває можливість для розмови, якої давно не було.
Було відчуття, що в певний момент у Києві просто перестали намагатися достукатися до уряду Орбана – і, можливо, це не було помилкою, бо ситуація зайшла в глухий кут. Зараз шанс повернутися до діалогу з’являється, але не варто очікувати швидкого розв’язання всіх проблем.
Петер Мадяр, імовірно, так само буде перейматися темою угорців за кордоном – зокрема на Закарпатті. Він може ставити під сумнів доцільність окремих пакетів допомоги Україні, адже це було частиною його передвиборчої риторики. Водночас є надія, що він принаймні розблокує кредит, заблокований Віктором Орбаном, – ті сумнозвісні 90 мільярдів, які наразі залишаються недоступними для України.
Загалом є очікування, що Будапешт поступово повернеться до більш конструктивної ролі – в ЄС, НАТО, регіональних форматах. Але водночас ми не побачимо зменшення російського впливу – він залишиться, просто, можливо, стане менш помітним.
Повна розмова – за посиланням.
